Думаєш, ти хитріший?
Час йшов. Санька виріс, закінчив інститут, поїхав працювати до іншого міста. А я засумувала... А потім познайомилась із Петром. Він гарно доглядав, дарував квіти і незабаром запропонував розписатися. - Ох, Іришко, не подобається він мені, - невдоволено скривився батько, коли я повідомила йому цю новину.
- Тату, не починай, прошу тебе. У моєму віці особливо не перебирають! - Дивися сама, твоє життя... Мені вже недовго залишилося. Тато мав рацію: його хвороба прогресувала, а від раку, як відомо, лікування практично немає. Напередодні урочистостей батько сказав: - Хочу зробити весільний подарунок... Садибу діда відписав тобі. Зауваж: не вам, а тобі! Будиночок, сама знаєш, не ахти, а от, як то кажуть, дворище багато чого варте! - Батько посміхнувся. – Єдине, чого я не встиг, це оформити офіційно документи, але у сільській раді домовився. Дядьку Миколо, твій хрещений, якщо що, допоможе. Не відкладай, будь ласка, хочу переконатись, поки живий, що тобі залишиться наше родове гніздо. Через пару днів після весілля татові стало гірше, він слабшав з кожним днем. Я не виходила з лікарні цілодобово. – Ти оформила будинок? - спитав якось батько. - Так, - збрехала я. Часу на це у мене просто не знайшлося. Увечері розповіла чоловікові. - Які проблеми, люба, я сам все зроблю! А невдовзі тато помер. Мені, щиро сказати, було не до спадщини. Пам'ятаю, як прийшов Петя, приніс якісь папірці, як я підписала їх, не спромігшись навіть прочитати. Зараз не можу зрозуміти, як він провернув цю мерзенну махінацію, але будинок та садиба виявилися оформлені на нього. Після таткового похорону я не задавалася думкою, навіщо він так вчинив, все твердила сама собі: «Ми ж одна сім'я. Яка різниця, хто власник за документами? » Жили ми, правду кажучи, неважливо. Несподівано виявилося, що мій чоловік - скупердяй, нерідко чіпляється по дрібницях, та ще й випиває... Але я терпіла. Кохала? Навряд чи. Просто не хотілося залишатись однією. Якось приїхав Сашко: - Мамо, я дядьку Миколі на ювілей вирішив подарувати класний телефон: з фотокамерою, диктофоном та радіо. - І на який чорт старій такий агрегат? - обурився Петро. Син нічого не відповів - він мого чоловіка терпіти не міг і не вважав за потрібне вступати з ним у полеміку. Хресний подарунок зрадів неймовірно. Цілий вечір вони з Сашком розбиралися, як користуватися «про ту дивовижну штуку». Записували, як гавкає Сірко, як кудахчуть кури, фотографували козу та корову. Через деякий час мій благовірний раптом почав затримуватися на роботі, у вихідні регулярно напивався і одного разу навіть підняв на мене руку. А потім мені хтось сказав, що має коханку. І що найцікавіше - така ж, чого гріха таїти, літня, якою була і я. Тільки... багата... Ще за місяць він сказав мені: - Ірино, я подаю на розлучення. Зрозумів, що люблю іншу жінку. Давай вирішимо все мирним шляхом, без скандалів. Нашу квартиру продамо, гроші поділимо навпіл, ну а сільська садиба і так мені належить. Документально, так би мовити. За законом... - Що?! - я втратила мову. - Що чула! - Жорстоко додав він. Довелося поскаржитися хрещеному. Наступного дня дядько Коля прийшов до нас у гості. З пляшкою. - Накривай на стіл, Ірино, ми з Петром повечеряємо. Чесно кажучи, я була дуже здивована - замість того, щоб заступитися за мене, хрещений почав з цікавістю розпитувати Петра: - Ну і яка вона, твоя коханка? Гарна? - Та яке там... - хмикнув мій майже колишній чоловік. - Катька страшна, як чорт. Носяра о-о-о-от такий! Жирна, шо свиня, волосинки ріденькі ... - То навіщо ж ти на ній вирішив одружитися? Закохався? - питав хрещений, наливаючи і так уже неабияк піддатому співрозмовнику чергову чарку. - З глузду з'їхав? Мені на неї дивитись нудно. Але розумієш, за нею такі бабці стоять... Величезні! А через рік-два її татко, він же крутий бізнесмен у місті, перекинеться, все мені дістанеться! А я на боці за його гроші завжди собі кралю завести можу, - пускав слини мій чоловік. Я пішла до спальні, щоб не слухати ці гидоти. А на хрещеного образилася. Однак у суботу вранці Микола Михайлович з'явився знову. Петро якраз похмелявся. - Сідай зі мною, дядьку Коль! - Запропонував він хрещеному. - Ні, зволь. З ідіотами я п'ю лише з дуже великої потреби. - В сенсі? - В сенсі? - Дядько дістав з кишені телефон і ввімкнув записаний на диктофон вчорашню розмову. - Отже, так: я з батьком твоєї Катерини разом до школи ходив. Тобто ми знайомі сто років. Знаю, він як кримінальний авторитет, що називається, тримає наше місто. І ось цей запис я йому сьогодні ж дам послухати! Петро зблід. - Здогадуєшся, що з тобою зроблять його хлопці? У кращому разі ноги-руки переламають, у гіршому – у асфальт закатають. Вибирай: або ти відмовляєшся від усіх своїх претензій на садибу та квартиру, переоформляєш усе на Ірину та Сашку, або... - Ах ти стара сволота, - Петро кинувся було на Михалича з кулаками, проте не врахував того, що той у молодості був чемпіоном області з боксу. Хресний одним рухом руки відкинув мого чоловіка убік: - Думав, ти хитріший? Ще чого! Вибирай. Я сказав своє слово. ...На дідовій садибі Сашка, який надумав одружитися, зараз будує новий будинок: родове гніздо має жити... - Ах ти стара сволота, - Петро кинувся було на Михалича з кулаками, проте не врахував того, що той у молодості був чемпіоном області з боксу. Хресний одним рухом руки відкинув мого чоловіка убік: - Думав, ти хитріший? Ще чого! Вибирай. Я сказав своє слово. ...На дідовій садибі Сашка, який надумав одружитися, зараз будує новий будинок: родове гніздо має жити... - Ах ти стара сволота, - Петро кинувся було на Михалича з кулаками, проте не врахував того, що той у молодості був чемпіоном області з боксу. Хресний одним рухом руки відкинув мого чоловіка убік: - Думав, ти хитріший? Ще чого! Вибирай. Я сказав своє слово. ...На дідовій садибі Сашка, який надумав одружитися, зараз будує новий будинок: родове гніздо має жити...
Почитати ще:
