Йде полювання на котів
Село наше багато хто називає «вимираючим». А все тому, що старі повмирали, роботи практично немає, молодь у пошуках заробітків виїхала до міста. Село ж окупували, тобто скупили хати, як називає їхня моя бабця, «дашники». Перекладаю: люди, які придбали будинки під дачі. Невеликий будиночок Матвіївни, що знаходиться по сусідству, яку діти забрали до себе, купила молода пара з двома дітьми. Чесно скажу, нова сусідка, чи «дашниця», насамперед не сподобалася моїй бабці.
- Ходить така вся міська та пальцем тицяє, що й куди їй мають люди на городі робити! Бабця, вихована в ті далекі часи, коли наймати приватно робочу силу було неприпустимо, щиро обурювалася: - Ні, ну це ж треба! Вона сама не може посадити картоплю? Бач, яка панночка! Потрібно сказати, що односельці з радістю погоджувалися працювати на дачників, бо самі розумієте, фінансів нуль. А міські платили сповна. Через час у дворі сусідів з'явився лужок «як у кіні – зелена-презелена, краще б тама посадила моркву», потім дитячий майданчик, альтанка, гойдалка. Буквально в перші після придбання будинку дні до мене завітала мати нової сусідки. Ми познайомилися. - Катю, я вас попрошу: ви доглядайте їх тут. А то Анжелка у нас дівчинка міська, ніколи із сільською працею та життям у селі не стикалася. А ми з чоловіком у санаторій їдемо, зять у відрядженні... - А на який міський знадобився будиночок у селі, якщо воно не пристосоване до сільського життя? - Дещо грубувато поцікавилася я. - А їй хочеться дітлахів влітку вивозити на чисте повітря. У вас тут - просто рай! Якось Анжела, так звали нову сусідку, запитала мене: — Катерино Петрівно, не знаєте, чий це такий неприємний кіт лазить моїм двором? Чи не ваш, випадково? - Це Мурзик тітки Галі... Ну... тієї, що від тебе справа живе. А що? - Здивувалася я. - Він гидить на Моїй галявині! І ще з собою якогось облізлого котяра наводить! - То нажени їх! – Як? - Віником огрей! - Боюся! Ще вкусять! Вони такі величезні, жах! - Коти, як коти. Запропонувати я запропонувала, хоча знала чудово, що Галкіні коти давно облюбували територію занедбаного деякий час двору та нові господарі їм не перешкода. Через час із двору Анжели пролунав дикий крик, наче ріжуть когось. Що там трапилося? - Подумала я і кинулася на допомогу. - Що в тебе тут... Я ще не домовила, як побачила Мурзика, що мчить із сосискою в зубах, від нього не відставав і Василь. Звичайно, теж зі здобиччю. Повинна відзначити, морди у злочинців були найщасливіші! – Ці невиховані тварини в моїх дітей їжу вкрали! - До хати зайшли, чи що? - Ні, я на столику в альтанці залишила студити! - Анжела, ти при своєму розумі? Вони ж звірі! Хижаки за вдачею! А тут м'ясо нічийне! - Чому нічийне? Це ж дитячий сніданок! — Але ж вони цього не знали! Наступного разу записку їм напиши! – порадила їй. Сусідка подивилася на мене як на божевільну і пішла до хати. Пройшов тиждень. Я почула чиїсь голоси у дворі по сусідству. Цікавість узяла гору, і я прислухалася до того, про що говорили за парканом. - Метра два заввишки ставте! – це Анжела. – По всьому периметру двору? - Відповів їй місцевий умілець на всі руки Петро. - Ні, навіщо? Тільки поміж будинками! Щоб коти сусідські до нас не лазили! - Точно! І табличку причепи: "Котам вхід заборонено!" Ти шо, не розумієш, вони з іншого боку залізуть! Простіше їх приручити! А ще краще двір обнести кам'яною стіною, по верху - колючий дріт із пропущеним по ньому струмом, потім рів, у якому плавають крокодили, а потім вольєри для тигрів! Котяра - це така личина, шо куди хочеш пролізе! Так ні в чому він її не переконав. Навколо будинку огорожа, а на городі кволий тин. Чи треба говорити, що Мурзик та Василь продовжували гуляти двором Анжели, як у себе вдома? Ще через час я почула крик розпачу: - Микито! Не смій це робити! У нього глисти, блохи, лишаї! Я в той момент саме входила до них у двір: несла сусідці домашніх яєць - знову ж таки, платить вона добре, а мені копійка не зайва. Входжу: в альтанці її пацани годують з виделки (!) Котів, що сидять важливо на столі. Як тільки вилетіла Анжела, яка побачила все це у вікно, котяри з шипінням кинулися геть, щохвилини оглядаючись на їжу. - Отрую! - мало не плакала сусідка. - Ага! Розклади отруту навколо! Ти в своєму розумі? А якщо діти наїдуться? - Що робити? Як позбутися цих тварин? Знаю: поставлю капкани! - На ведмедів? - На котів! - Ага! А діточок своїх запрєш у домі? - Навіщо? - А якщо вони туди потраплять? - Я скоро тут збожеволію! Прийшла я додому. Бабуся сиділа біля «радива», слухала якусь пісню. Я дослухалася. Висоцький: «Йде полювання на вовків. Йде полювання!» А в голові слова одразу перебудувалися: «Йде полювання на котів. Йде полювання!» А ввечері пролунав черговий несамовитий крик: - А-а-а-а-а-а-а! А-а-а-а-а-а!!!!!! «Господи, що там? Ось нав'язав же Господь Бог сусідку! - я метнулася до неї у двір. - У нас... у нас... - з витріщеними очима, бліда і розпатлана, безладно бурмотіла вона. - Що трапилося? - У нас миші-і-і-і-і! - бурмотіння перейшло у виття. - Ну і що? У всіх у селі миші! - Я їх боюся! Вони бігають по стінах! Шурхіт! Гризуть... - Треба боротися! – Як? Мишоловку і отруту - не можна, ви самі говорили! - Використовуй екологічно чистий засіб. – Яке? - Запроси Мурзика з Васьком у гості. » А ввечері пролунав черговий несамовитий крик: - А-а-а-а-а-а-а! А-а-а-а-а-а!!!!!! «Господи, що там? Ось нав'язав же Господь Бог сусідку! - я метнулася до неї у двір. - У нас... у нас... - з витріщеними очима, бліда і розпатлана, безладно бурмотіла вона. - Що трапилося? - У нас миші-і-і-і-і! - бурмотіння перейшло у виття. - Ну і що? У всіх у селі миші! - Я їх боюся! Вони бігають по стінах! Шурхіт! Гризуть... - Треба боротися! – Як? Мишоловку і отруту - не можна, ви самі говорили! - Використовуй екологічно чистий засіб. – Яке? - Запроси Мурзика з Васьком у гості. » А ввечері пролунав черговий несамовитий крик: - А-а-а-а-а-а-а! А-а-а-а-а-а!!!!!! «Господи, що там? Ось нав'язав же Господь Бог сусідку! - я метнулася до неї у двір. - У нас... у нас... - з витріщеними очима, бліда і розпатлана, безладно бурмотіла вона. - Що трапилося? - У нас миші-і-і-і-і! - бурмотіння перейшло у виття. - Ну і що? У всіх у селі миші! - Я їх боюся! Вони бігають по стінах! Шурхіт! Гризуть... - Треба боротися! – Як? Мишоловку і отруту - не можна, ви самі говорили! - Використовуй екологічно чистий засіб. – Яке? - Запроси Мурзика з Васьком у гості. - Що трапилося? - У нас миші-і-і-і-і! - бурмотіння перейшло у виття. - Ну і що? У всіх у селі миші! - Я їх боюся! Вони бігають по стінах! Шурхіт! Гризуть... - Треба боротися! – Як? Мишоловку і отруту - не можна, ви самі говорили! - Використовуй екологічно чистий засіб. – Яке? - Запроси Мурзика з Васьком у гості. - Що трапилося? - У нас миші-і-і-і-і! - бурмотіння перейшло у виття. - Ну і що? У всіх у селі миші! - Я їх боюся! Вони бігають по стінах! Шурхіт! Гризуть... - Треба боротися! – Як? Мишоловку і отруту - не можна, ви самі говорили! - Використовуй екологічно чистий засіб. – Яке? - Запроси Мурзика з Васьком у гості.Попроси їх, так би мовити, напрокат у Галини. - У них же глисти... - Знаю: блохи, лишаї, воші, сибірка, чума та інші погані хвороби. Тоді терпи мишей! До речі, у них теж блохи та інші хвороби... А ввечері наступного дня, після ста двадцять першої істерики сусідки, у нас (учасники дійства: я, Галина, господиня котяр, старший син Анжели Микита) дозрів стратегічний план. Коли Анжелка заснула, ми закинули до неї в хату Ваську та Мурзика. Вранці сусідка покликала: - Катя! Йдіть сюди! Прийшла. На порозі будинку сидять із важливим виглядом коти, а біля них рядком (не брешу!) лежать придушені миші. У котів вираз «облич»: «Ну? І де вдячність? Хоч ковбаски дай, га?» З того часу Анжелка з котами потоваришувала: - Тіто Галю, я тут вашим котикам печінки курячою купила! А вони охороняють її оселю від мишей.
Почитати ще:
