Щастя з третьої спроби
Я провела останніх гостей, нарешті скинула туфлі на підборах і, підв'язавшись фартухом, стала завантажувати посуд у мийку. Свято закінчилося – і одразу накотила втому. А попереду ще генеральне прибирання, і завтра на роботу. У мене мимоволі вирвалося важке зітхання. Володя підійшов ззаду, обхопив руками, закопався обличчям у моє волосся.
- Залиш це, кинь, - прошепотів у вухо. - Якщо не вимою зараз, потім точно сил не буде - просто з ніг валюсь, - поскаржилася я чоловікові. - Я сам зроблю, потім... - І, легко підхопивши мене на руки, відніс до кімнати, посадив у крісло. Примостився поруч на килимі і став обережно масажувати мені ступні, потім обійняв мої коліна і поклав голову на них. - От скажи, чому я такий у тебе закоханий? - напівжартівливо чи то спитав, чи то констатував він. - Не дуритись, Вово... - я зніяковіла, як дівчисько. - Ти щаслива? - Він різко підняв голову і серйозно глянув мені в очі. Я мовчки кивнула і почала гладити його плечі. Він раптом залився веселим сміхом. - Що ти? - Запитала я. - Згадав раптом, як ми зустріли Інну... Її приголомшений погляд і здивований вираз обличчя. - О-о-о! Ти ще не все знаєш! Вона після цього телефон мені обірвала, намагаючись уберегти від життєвої катастрофи. Ні, правда, Інна вважає тебе справжнім монстром, - засміялася я. - Розуму не докладу, чим ти її так залякав? Інка була подругою мого босоногого дитинства. У третьому класі наші шляхи розійшлися: Інкіні батьки отримали квартиру в новобудові і перевели її в іншу школу. Ми випадково зустрілися років п'ять тому. Вона саме знаходилася в процесі розлучення і в моєму обличчі знайшла вдячну слухачку. Пам'ятаю, як сиділи з нею на терасі літнього кафе у центрі міста. Подруга скаржилася на тягар сімейного життя - на садиста чоловіка, егоїста сина і вертихвостку дочку. А я, повільно помішуючи каву, думала про своє. Доля, вдосталь натішившись, раптом щедро обдарувала мене. Місяць тому я познайомилася з Володею - і моє безладне життя раптом якось одразу організувалася, душа, що метушиться, заспокоїлася і знайшла гавань. Мені було майже сорок: за спиною - випадкові зустрічі та непотрібні стосунки, що виснажує громадянський шлюб, що так і не став законним. «Добре, що, наплювавши на забобони, народила Оленку, – думала я. - На щастя, на ній ніяк не позначилося те, що тато виявився сволотом і навіть не захотів визнати дочку. Втім, у неї тепер своє життя. Аби не наробила помилок»... - до душі пройшла легка брижі хвилювання. Володя не був схожий на жодного з моїх колишніх: зовні непримітний, іронічний до себе і до людей, чесний до незручності. Незважаючи на це, мені було з ним комфортно, я почувала себе так, ніби моє життя нарешті знайшло форму, матрицю, з якої вийшла. Я якось одразу підкорилася йому, разом перехотів відстоювати свою винятковість і жіночі права, ставши, як то кажуть, просто бабою при мужику. . - І при цьому він весь час мовчить, - торохтіла Інка. - Ти розумієш, він це робить спеціально: демонструє так свою зневагу. І взагалі, мені здається, що в нього інша завелася. Пес нещасний - хоч би розлучення дочекався ... Все життя себе дурою відчуваю - набридло! Ти ж одна – і нічого, цілком щаслива… – в Інкіній фразі звучало питання. «Мабуть, тепер щаслива, – відповіла я про себе. - Тепер, коли поруч є ця дивна, така незручна і така рідна мені людина... По-ло-дя». За кілька місяців ми розписалися. Я відчувала себе ніяково в групі білих молодих наречених-метеликів. Під час церемонії Володя постійно намагався торкнутися плечем мого плеча, ніби підбадьорював: не дрейф – це проста формальність. - Ти ненормальна, Свєтко, переконували мене подруги. - Від чоловіка дружини бігають немає щоб з'ясувати, що та чому. А вона, як дівчинка безмозка, - у шлюб, немов у вир головою. І варто все життя принца шукати! А потім ми раптом зустріли Інку, випадково і виявилося ще й те, що Володя і є її колишній чоловік-мучитель і бездарний батько. Мені було ніяково від образливих слів, кинутих Інкою при мені йому в обличчя, від її погроз і злорадних попереджень на мою адресу. - Він ще себе покаже - пригадаєш мої слова! – кричала вона нам услід. - Ти в нього не перша та не остання! Спробуй, скільки цих дружин було! А ти тепер станеш черговою дурницею! Те, що я у Володі третя, звичайно, знала, але чомусь Інчині слова боляче кусалися... І все ж таки зайвих питань намагалася не ставити, захоче - сам все розповість. Протяг хитнув фіранку я зіщулилася. - Замерзла? – Володя підхопився, приніс плед, накрив мене. - А давай чайку гарячого заварю? - А давай, - одразу погодилася я. - І з варенням... малиновим... - Ага, - усміхнувся він, - і будемо ми з тобою, як гоголівські Пульхерія Іванівна та Опанас Іванович. Я дивилася на нього і не розуміла, чим ця ніжна людина могла не догодити своїм колишнім дружинам. - Я, Светик, вперше одружився з другим курсом, - ніби читаючи мої думки, почав розповідати, прихлинаючи чай, Володя. - На дівчинці, з якою ми в одному дворі м'яч ганяли і морельки по чужих палісадниках тирали. А стали старші – у тіні тих же палісадників пили дешеве вино і цілувалися до кривавих ран на губах. Через півроку після весілля ми побилися, як у дитинстві, через якусь нісенітницю - тепер уже не згадаю через що... вперше одружився з другим курсом, - ніби читаючи мої думки, почав розповідати, прихлинаючи чай, Володя. - На дівчинці, з якою ми в одному дворі м'яч ганяли і морельки по чужих палісадниках тирали. А стали старші – у тіні тих же палісадників пили дешеве вино і цілувалися до кривавих ран на губах. Через півроку після весілля ми побилися, як у дитинстві, через якусь нісенітницю - тепер уже не згадаю через що... вперше одружився з другим курсом, - ніби читаючи мої думки, почав розповідати, прихлинаючи чай, Володя. - На дівчинці, з якою ми в одному дворі м'яч ганяли і морельки по чужих палісадниках тирали. А стали старші – у тіні тих же палісадників пили дешеве вино і цілувалися до кривавих ран на губах. Через півроку після весілля ми побилися, як у дитинстві, через якусь нісенітницю - тепер уже не згадаю через що...Наступного дня з синцями та шишками пішли до загсу та подали заяву на розлучення. Де тепер ця відірва Нінка, як її життя склалося – навіть не знаю. Вона мені на довгі роки полювання одружитися відбила. А потім - я вже кілька років як працював після інституту, - з'явилася Інна: ходила за мною, ходила - тиха така, поступлива... Я думав, знаходжу з нею спокій, що ще для сім'ї потрібно? Але після весілля Інну як підмінили: скандалити стала з приводу і без, що не зроблю - все невпопад, всім незадоволена, я вже й не знав, як догодити їй, та тільки даремно. Терпів, чесно кажучи, всі ці роки через дітей. Навіть від розпачу молитися почав, мовляв, допоможи, Господи, не знаю, як далі жити... - І що? - Несподівані одкровення чоловіка зворушили мене до глибини душі. - А то, - Володя відставив чашку і накрив своєю великою гарячою долонею мої руки. - Інна сама на розлучення подала, а я ось тебе зустрів. .. Тож вимолив у Бога щастя для нас обох – хоч і з третьої спроби. І жодної хвилини не сумніваюся, що все буде гаразд. І ти не сумнівайся, гаразд? -А Я і не сумніваюся. Знаю, що так і буде.
Почитати ще:
