Змовниці починають і виграють
Ніщо в нашому житті не відбувається одне без одного, адже сестра – це моє дзеркальне відображення. Марія: Ми з сестрою - близнюки, абсолютні, тобто схожі на дві краплі води. Іноді навіть самій смішно, дивлюся на неї, як у дзеркало: чубчик розтріпався - тягнуся рукою до волосся, і вона тут же за чуби хапається... Я - Маша, а сестра - Мар'яша. Ну, це вже батьківські жарти – вирішили підіграти природі. У дитинстві нас мама тільки по очах розрізняла: Мар'янка трохи косила на праве око. Але перед школою їй операцію зробили, у неї з того часу погляд особливий - пильний, наче трохи в собі. Та ми взагалі з нею при всій подобі образу абсолютно різні.Наче калейдоскоп крутанули: скельці наче ті ж, а візерунки різні. Мар'янка - відповідальна, строга, правильна, а я... Папа казав: «Тебе, Машко, Бог у свято створив, мабуть, напідпитку був». Дитиною я вірила і жахливо ображалася - не на тата, звичайно, на Бога, - поки одного разу Мар'янка мені очі не розплющила: - Маш, тато жартує! Ми ж з тобою одного дня з маминого живота вилізли. Ти розумієш, що це означає? Чесно сказати, я не розуміла, але вірила сестрі як пророку. - Господи, - вона закочувала очі і водила плечима, я мимоволі повторювала за нею всі жести. - Ну, якщо ми в один день звідти вилізли, то в один день туди й залізли. Дійшло? То була сенсація! Значить, Бог не був напідпитку, інакше б Мар'янка теж була недолугою, безглуздою, розкиданою, неакуратною, неуважною... Відразу й не згадаєш усіх епітетів, якими мене обдаровували у школі вчителя. На відміну від Мар'яші я вчилася так собі, але школу закінчила з пристойним атестатом - не без допомоги сестри, звичайно. Вона іспити і за себе, і за мене примудрялася складати. Після школи я пішла второваною доріжкою - в театральний: все життя ми з Мар'янкою грали, вдавали, переодягалися, перевтілювалися один в одного. А сестричка вирішила стати економістом. Але... калейдоскоп крутнувся, розтрусивши скельця і склавши їх на новий візерунок: після третього курсу вона несподівано заявила: - Я документи до вас подала - як думаєш, візьмуть? - Куди – до нас? – не одразу зрозуміла я. - Ну, до вас - до театрального... Мама сплеснула руками. - Мар'яшо, бог з тобою! Серйозний ВНЗ - надійна професія... - Мам, уже все вирішено, - спокійно відповіла сестра і додала: - Та й нудно мені без Машки цілий день. - Шикарно, - Я уявила, який фурор ми зможемо зробити на факультеті. - Ех, сестричка, шкода, що так пізно зрозуміла. Ну, нічого, Мар'яше, ти за мене школу тягла, тепер я тобі борг віддам. Але віддавати нічого не довелося. Поява Мар'янки справді спричинила фурор, але зовсім не тому, що вона була моєю копією, а тому, що виявилася неймовірно талановитою. - Бачиш, Машенько, - казав мені старий викладач з майстерності, народний артист, театральна легенда, - у ній - живе світло. - А в мені? – сумнівалася я, згадуючи легенду про веселого Бога. - А в тобі лампочка, - розводив він руками. Це було прикро, і якби не моя смертельна любов до сестри, то я б, мабуть, страшенно ревнувала. До речі, про ревнощі... На щастя, нам із Маріанною подобалися зовсім, ну абсолютно різні хлопці. Звісно, ми дуріли - бігали на побачення по черзі, доводячи шанувальників до легкого божевілля. Але це було несерйозно, так, легкий флірт... У театр після інституту мене не взяли - та я й не дуже рвалася, якось перегоріла... Знімалася трохи в масовці, в рекламних роликах. Кар'єри, звичайно, не зробила, зате обросла купою шанувальників... А Мар'яшу після інституту одразу кілька театрів запросили. Вона обрала камерний - досі там працює, цілодобово пропадає: грошей - копійки, особистого життя - ніякого... Ну самі поміркуйте, яке в акторів особисте життя. Мене іноді совість мучить, що я сестру на цей шлях заманила. Самій акторство давно набридло, і я, закінчивши курси офіс-менеджерів, шукала незапилену роботу, яка не заважала б мені жити. Відповідь на останнє резюме прийшла, як здрасте серед ночі: нам із Костиком через день у Грецію відлітати, а тут вони зі своєю співбесідою. - То ви прийдете чи ні? - суворо запитував жіночий голос. - А перенести не можна? - Та ви що, дівчино! У нас та інші претенденти на посаду є! Вакансія була грошова, приваблива: асистент директора в солідній фірмі - коли ще таке запропонують... Але й Котька може не так зрозуміти: подумає ще, що я його ігнорую... Та й взагалі, котрісь повіки мене кавалер за свій рахунок на крутий курорт щастить, а я через якусь роботу... - Неодмінно! У середу, до десятої, з документами – як домовилися, – пообіцяла я, вже знайшовши вихід. Маріанна: Після делікатного стуку двері в гримерку відчинилися, і на порозі виник чоловік з букетом квітів. «А букетик-то недешевий, дизайнерський, – зауважила про себе. - Обличчя знайоме, десь я його вже бачила... Може, якийсь Машкін шанувальник...» І тут мене осяяло: точно Машкін... але не шанувальник, а начальник! Це була ідея сестри, щоб я пішла на співбесіду замість неї. У нас тільки-но закрився сезон, театр пішов на канікули. Думала, нарешті відісплюся, поїду подалі – до тітки Марини на Буковину: там природа, свіже повітря, проста їжа, справжнє життя. Ні, я не скаржуся, бо люблю свою професію, але іноді так хочеться тиші та... справжності. Я неквапливо пакувала речі, коли до мене вихором увірвалася Машка. Машка – це моя сестра, якщо ви не знаєте. Ми - близнюки, тільки вона - це феєрверк, сонячні зайчики, бризки шампанського, солодка вата на паличці, вкрадена з маминої сумочки губна помада і всі заборонені плоди, які тільки можна уявити, а я... театр пішов на канікули. Думала, нарешті відісплюся, поїду подалі – до тітки Марини на Буковину: там природа, свіже повітря, проста їжа, справжнє життя. Ні, я не скаржуся, бо люблю свою професію, але іноді так хочеться тиші та... справжності. Я неквапливо пакувала речі, коли до мене вихором увірвалася Машка. Машка – це моя сестра, якщо ви не знаєте. Ми - близнюки, тільки вона - це феєрверк, сонячні зайчики, бризки шампанського, солодка вата на паличці, вкрадена з маминої сумочки губна помада і всі заборонені плоди, які тільки можна уявити, а я... театр пішов на канікули. Думала, нарешті відісплюся, поїду подалі – до тітки Марини на Буковину: там природа, свіже повітря, проста їжа, справжнє життя. Ні, я не скаржуся, бо люблю свою професію, але іноді так хочеться тиші та... справжності. Я неквапливо пакувала речі, коли до мене вихором увірвалася Машка. Машка – це моя сестра, якщо ви не знаєте. Ми – близнюки, тільки вона – це феєрверк, сонячні зайчики, бризки шампанського, солодка вата на паличці, вкрадена з маминої сумочки губна помада і всі заборонені плоди, які тільки можна уявити, а я... коли до мене вихором увірвалася Машка. Машка – це моя сестра, якщо ви не знаєте. Ми - близнюки, тільки вона - це феєрверк, сонячні зайчики, бризки шампанського, солодка вата на паличці, вкрадена з маминої сумочки губна помада і всі заборонені плоди, які тільки можна уявити, а я... коли до мене вихором увірвалася Машка. Машка – це моя сестра, якщо ви не знаєте. Ми - близнюки, тільки вона - це феєрверк, сонячні зайчики, бризки шампанського, солодка вата на паличці, вкрадена з маминої сумочки губна помада і всі заборонені плоди, які тільки можна уявити, а я...Я все життя ніби пуповиною до неї прив'язана: люблю її, боюся за неї і заздрю водночас. Батько нам у дитинстві казав, що Бог нашолив, творячи Машку, але я завжди знала, що він створив її за натхненням. А що таке натхнення, повірте мені, я знаю! Машка не ходила землею, вона літала. Ну і що, що їй математика та інша лабуда насилу давалися, зате у неї був дар справжньої феї: там, де вона з'являлася, розквітали квіти, заливалися від щастя діти, вороги мирилися, хлопці дівчатам у коханні освідчувалися - загалом, все як у казці. Тому і не витримала в економічному без Машки: світ навколо був чорно-білим, нудним. Сестра не потягнула б економіку – довелося мені до театральних документів подавати. "Маріанно, ви - ангел, - говорив наш професор, - у вас внутрішнє світло". Який він внутрішній, якщо я, як дзеркало, все життя Машкину любов відбиваю. Втім, як і її зовнішність... – Мар'яше, питання життя та смерті – рятуй! - Сестра з порога буквально кинулася мені в ноги, по дорозі змахнувши вазу. Не звернувши на це уваги, я мирно присіла поряд із нею на килим. – Ну? Невже Греція накрилася? - Ні! - похитала головою Машка. - Але може... - вона поспішно збирала квіти, що віялом розсипалися довкола нас. - Тільки ти мене можеш зрозуміти і... замінити, - сестра втупилася в мене поглядом і завмерла. Зрозуміло, їй знову потрібний дублер! - Ось тільки не треба мене гіпнотизувати! Ти ж знаєш, я ніколи не можу тобі відмовити. Давай викладай, що там у тебе за ідею... - Добре. Ти знаєш, що завтра я маю відлітати з Котиком до Греції, а в середу, о десятій ранку, мені призначили співбесіду. Мар'янка, там тисяча претенденток – ми маємо перемогти! - Мені подобається це "ми", - іронічно хмикнула я. - Взагалі-то я теж збиралася ... - Почала було, але Машкін погляд позначився на моїй сітківці і стек в душу благанням і надією ... Загалом, в середу рівно о десятій я при параді з'явилася на співбесіду. Директор фірми виявився імпозантним, стриманим, вихованим чоловіком, до того ж чудово освіченим та з відмінним почуттям гумору. Співбесіда тривала півтори години і, як не дивно, найменше стосувалося професійних обов'язків. Здебільшого ми говорили... про все: про ставлення до людей, до світу, про літературу, про театр, між іншим. - Можете оформлятися і завтра виходити на роботу, - сказав він мені наостанок. - Якщо у вас немає питань, звичайно. - Є, - вирвалось у мене. - Чому ви мене берете? Адже ні мій диплом, ні попередній досвід... - З роботою секретарки впоратися нескладно, - посміхнувся він. - А от мати як помічника розумну, освічену жінку, до якої завжди можна звернутися за порадою, - не кожному начальнику щастить. ...Ось по цій усмішці я його і впізнала! - Олеге Михайловичу, - мені здалося, що плями сорому проступали навіть з-під шару гриму. - Сидіть-сидіть, Маріанно... Я правильно сказав: адже ви не Маша? - Я Машина сестра, - зізналася ледь чутно. – Ми – близнюки. - Я здогадався. - Невже? Але як? - Здивувалася я. - Нас навіть мати рідна плутала. - Так? Дивно... - він затнувся. - Сідайте, - схаменувшись, кивнула я на вільний стілець. - Дякую. А ви, виявляється, чудова актриса. - Так, - зітхнула я. - Ні-ні, я не те мав на увазі, - він зніяковів, - хоч і це теж. Але ви справді талант. Мені дуже приємно, що я так познайомився із вами. - То як же ви здогадалися? - Ну, по-перше, ви одного чудового дня з'явилися на роботу несподівано засмаглої. Жодна студія засмаги не в змозі надати шкірі такого шоколадного відтінку за один сеанс. - А може, це автозагар? - лукаво примружилася я, і він засміявся. - А по-друге... Я побачив вас на афіші, випадково проходячи повз театр. Маріанно, у вас зовсім різні очі з сестрою, - раптом продовжив він палко. – Навіть не очі, а погляд. Він у вас якийсь вислизає, що йде в себе, а у Маші очі сяють, як ліхтарики. - Що тепер буде з Машею? - згасла я. - Ви її звільните? - Ні, навіщо? Вона чудово справляється зі своїми обов'язками. Мене турбує інше: що тепер буде з нами? Мені, як і раніше, потрібна жінка, з якою я міг би... - він запнувся. - Я б хотів... Загалом, краще за вас, Маріанно, мені не знайти. Калейдоскоп крутнувся в руках долі, різнокольорові скельця розсипалися і знову склалися в хитромудрий візерунок. Чи то ще буде...
Почитати ще:
