Вчені пояснили, чому так важко вивчати іноземні мови

По ДНК можна дізнатися, яка мова для людини рідна. Сприйняття тонів і вміння вимовляти слова з великою кількістю приголосних, зважаючи на все, пов'язані з цілком певними версіями деяких генів. Здатність освоювати іноземну мову, можливо, теж передається у спадок. 

Ген, що дає перевагу

2000 року британський дослідник Тімоті Кроу припустив, що люди заговорили завдяки випадковій генетичній мутації, яка підкоригувала роботу мозку. Півкулі стали розвиватися відносно незалежно, за мову відповідало ліве. Керувати таким мозком набагато складніше: зворотний бік мутації — шизофренія, яку досі вважають специфічною хворобою людини як виду.

Через два роки група британських генетиків оголосила, що мовний ген, ймовірно, знайдений — це FOXP2, локалізований на сьомій хромосомі. Синтезований за його допомогою білок не бере участі в біохімічних процесах безпосередньо, але може впливати на роботу багатьох інших генів. Наприклад, тих, що відповідають за нормальний розвиток відділів мозку, пов'язаних із координацією рухів та артикуляцією мови.

FOXP2 - ген консервативний. Останні значні зміни у ньому відбулися після розбіжності еволюційних ліній людини і шимпанзе. Мова йде всього про дві нуклеотидні заміни, якими, власне, і відрізняються ділянки ДНК у нас і мавп. Якщо мутації закріпилися, отже, на думку дослідників, ми отримали серйозну перевагу. А саме — здатність говорити членоподілово, адже мутації на цьому відрізку ДНК часто пов'язані з дефектами мови та неправильною будовою черепно-лицьового відділу. Хоча у носіїв мутантного варіанта FOXP2 зазвичай нормальний інтелект.

Досить швидко з'ясувалося, що за розвиток мозку та здатність до мови навряд чи відповідає лише один ген. До 2016 року дослідники нарахували вже близько десятка ділянок ДНК, які, можливо, впливають на вимову та сприйняття мови та, очевидно, зазнали еволюційного відбору.

2018-го американські вчені проаналізували геноми сучасних європейців, африканців, неандертальців та ще кількох вимерлих видів Homo. І не виявили жодних ознак позитивного відбору з FOXP2. Проте автори роботи наголосили: такі результати не означають, що зміни у гені не зіграли ролі у розвитку мови. Інше питання, наскільки важливою є ця роль.