Надія на непереможні зовнішні обставини — не що інше, як інфантилізм дорослих. Своє втілення він знаходить у ігноруванні своїх помилок, небажанні за щось відповідати у житті, у претензіях до своїх дітей. Усе це притаманно людей, нездатних до складного мислення. Їх, як правило, вирізняє паніка, агресія, відсутність емпатії.
Втім, звинувачувати за це людей не можна. Зрозуміло, що наш час це психоз, викликаний пандемією. Але цей психоз відбиває настрій широкого загалу населення. Люди в своїй масі не готові тверезо поглянути на ситуацію.
Нещодавно у високому присутньому місці я вкотре переконався в інфантилізмі дорослих. Серйозні фахівці зобов'язані, долаючи професійний снобізм, виходити з довірою та розумінням до недосвідчених людей, терпляче роз'яснюючи їхні помилки. Але звернемося до конкретної ситуації.
Представники так званої батьківської громадськості вимагали заборонити цифровізацію, яка нібито завдає непоправної шкоди дитячій психіці. І це при тому, що з її запровадженням з'явилася унікальна можливість віртуальних подорожей будь-якою художньою галереєю світу — від Лувру до Ермітажу, по одному клацанню подивитися гоголівського «Ревізора» з Папановим у ролі городничого та Мироновим у ролі Хлестакова тощо.
З їхньої точки зору, в результаті застосування гаджетів у дітей виникає «цифровий аутизм». У цьому вони посилаються науку. Наука, мовляв, це довела. Яка така наука? До чого тут аутизм? Що називається, чув дзвін, та не знає, де він.
Серйозний психотерапевт Андрій Курпатов стверджує, що люди, які страждають на розлад аутичного спектру, не можуть відчувати емпатію, виявляти співчуття до іншої людини, розуміти, що вона жива, що має свої уявлення про світ, свої мотиви, бажання, переживання. У цьому контексті йдеться про хворобу мозку, ніяк не пов'язану з цифровізацією.
Тим часом той же А. Курпатов говорить про «цифровий аутизм». Це стан, коли сучасний здоровий мозок відмовляється виявляти співчуття до іншої людини. Емпатія поступово формується у дитини – з віком, коли активно розвивається її прифронтальна кора. Це найскладніша, найвища психічна сфера. Людина вчиться розуміти, входити до становища іншого, чути його аргументи. Отже термін «цифровий аутизм» у цьому контексті лише метафора. І «цифрового аутизму» у кожному з нас дедалі більше, а отже, менше співчуття, банального порозуміння, людського такту, уваги до почуттів іншої людини. Напруження агресії в соціальних мережах свідчить про те, що в них ми спілкуємося з власними галюцинаціями, а зовсім не з іншими людьми.
Тим часом вирваний із контексту термін спонукає людей висувати категоричні вимоги до школи: негайно скасувати цифровізацію, погоджувати з батьками навчальні плани та методики навчання. Така ось тотальна демократія, коли, проводячи операцію, хірург повинен, навіть зобов'язаний, узгоджувати план її проведення та методики, що застосовуються з хворим.
Заради справедливості слід зазначити, що пошук зовнішніх обставин, про які говорить Бродський, перераховуючи «велике нудне меню», за допомогою якого люди прагнуть знайти причини своїх нещасть, характерний не тільки для нескладних людей. У рівній мірі на цю недугу страждають особистості творчі, які намагаються позбутися депресії. Чому так?
Справа в тому, що творчі особи, як правило, розірвані і тому відчувають глибоку внутрішню дисгармонію. Причини можуть бути різні: наприклад, особливості сексуального характеру та стан здоров'я. Так, Гі де Мопассан, дізнавшись, що має спадковий сифіліс, пішов на кораблі в море, де й написав більшу частину своїх творів. А Оскар Уайльд, який мав нетрадиційну сексуальну орієнтацію, також страждав від слонячої хвороби, що йому, людині з явним нарцисичним розладом, переживати було болісно.
