Вкрали у "ненависного Заходу": звідки насправді прийшло найпопулярніше морозиво в радянські часи — пломбір
Про історію пломбіру розповів користувач @.parubok в своєму TikTok.
Протягом історії (і, звичайно, в інтернеті) ходили чутки, що французький делікатес вперше приготували як десерт для обіду, який подали Наполеону під час переговорів щодо Пломб’єрського договору 1858 року.
На жаль, це лише цікава легенда, адже точна дата створення морозива та його справжнє походження здебільшого невідомі. Відомо, проте, що воно згадується в королівських паризьких кулінарних книгах, які датуються на 43 роки раніше, що логічно вказує на те, що саме морозиво існувало задовго до цього.
Назва “glace plombières” буквально перекладається як «свинцеве морозиво» і походить від свинцевої форми, у якій його виготовляли — слово “plomb” у французькій означає “свинець” — а також від міста походження, Пломб’єр-ле-Бен.
З часом десерт здобув популярність і дійшов до Радянської Росії, де став повсюдним у 1930-х роках і отримав назву “пломбір” на честь свого французького походження.
Найбільший секрет Радянського Союзу: рецепт пломбіру запозичили в США
Радянське морозиво — це один із найяскравіших символів ностальгії для тих, хто виріс у СРСР і смакував цей ніжний заморожений десерт. І, хоча саме його коріння французьке, сам рецепт був повністю запозичений в американців. 1936 року нарком харчової промисловості СРСР Анастас Мікоян вирушив до США, щоб вивчити американський досвід у виробництві морозива. Саме звідти були привезені сучасне обладнання, промислова технологія та кілька найпопулярніших рецептів.
Особисто Мікоян відбирав найсмачніші сорти морозива, які мали стати зразком для радянського виробництва. Серед них — класичний вершковий пломбір, молочний пломбір, ескімо, крем-брюле, ванільне та фруктове морозиво, яке назавжди увійшло в кулінарну історію СРСР.
Мікоян запозичив у американців повністю весь процес — від виробництва до продажу, включно з вуличною торгівлею морозивом із спеціальних холодильних вітрин.
Втім, якщо сьогодні запитати звичайного шанувальника радянської ностальгії, він навряд чи здогадується, що його улюблене дитяче морозиво зовсім не було “радянським”, а насправді — американським імпортом. Це яскраво показує, наскільки майстерно в ті часи “совєти” присвоювали чужі здобутки й подавали їх як власні.
Почитати ще:
