Чому люди можуть говорити: вчені знайшли генетичний зв'язок із неандертальцями
Міжнародна група дослідників виявила невеликі ділянки ДНК, які могли відіграти ключову роль у розвитку здатності людини до мовлення. Цікаво, що ці генетичні елементи були присутні ще до того, як шляхи сучасних людей і неандертальців розійшлися в процесі еволюції.
Результати дослідження опубліковані в журналі Science Advances.
Науковці з Університету Айови проаналізували, як певні регуляторні ділянки геному впливають на мовні здібності людини.
Невеликі ділянки ДНК із великим впливом
У центрі уваги дослідників опинилися так звані HAQERs (Human Ancestor Quickly Evolved Regions) — особливі регуляторні ділянки ДНК. Вони не є генами, але контролюють, коли й наскільки активно працюють інші гени.
За словами професора психіатрії та нейронаук Університету Айови Джейкоба Майклсона, HAQERs займають менше ніж одну десяту відсотка людського геному. Водночас їхній вплив на мовні здібності виявився приблизно у 200 разів сильнішим, ніж у будь-яких інших ділянок ДНК.
«Ми бачимо, як дуже маленька частина геному може мати непропорційно великий вплив не лише на те, ким був наш вид, а й на те, ким є кожен із нас як особистість», — зазначив Майклсон.
Дані збирали понад 30 років
Основою для дослідження стали зразки, зібрані ще у 1990-х роках професором Брюсом Томбліном. Тоді він оцінив мовні навички 350 школярів зі штату Айова та зібрав у них зразки слини для майбутніх наукових робіт.
Протягом десятиліть ДНК зберігалася в архіві, поки розвиток технологій секвенування не дозволив провести детальний генетичний аналіз.
Згодом команда Майклсона використала ці матеріали для вивчення зв’язку між особливостями ДНК та мовними здібностями людей.
Генетичне підґрунтя мови може бути старшим, ніж вважалося
Щоб визначити, коли саме виникли ці генетичні особливості, вчені розробили спеціальний інструмент — еволюційно-стратифікований полігенний показник (ES-PGS). Метод дозволив простежити вплив генетичних змін протягом приблизно 65 мільйонів років еволюції.
Одним із найважливіших висновків стало те, що пов’язані з мовленням регуляторні ділянки існували ще до розділення ліній сучасної людини та неандертальців. Ба більше, деякі з цих генетичних ознак могли бути навіть більш вираженими у неандертальців.
«Ця невелика частина геному залишалася відносно стабільною, тоді як інші характеристики продовжували розвиватися, роблячи сучасних людей дедалі розумнішими. Ми можемо сказати, що люди отримали своєрідне „апаратне забезпечення“ для мови значно раніше, ніж вважалося раніше», — пояснив Майклсон.
Чому ці гени майже не змінювалися
На думку авторів дослідження, стабільність HAQERs пояснюється механізмом, відомим як балансувальний добір. Ці ділянки ДНК беруть участь у розвитку мозку плода та пов’язані зі збільшенням розміру мозку і черепа.
Водночас надмірне збільшення голови дитини може ускладнювати пологи. Саме цей природний компроміс, ймовірно, обмежував подальшу еволюцію відповідних генетичних механізмів.
Дослідники вважають, що їхнє відкриття допомагає краще зрозуміти походження людської мови та еволюційні процеси, які зробили можливим розвиток складного спілкування.
Сортувати: Нові Надіслати
Почитати ще:
