Яке церковне свято в Україні 10 липня

10 липня (23 липня), в православному календарі день пам’яті преподобного Антонія Печерського, Київського. Антоній народився приблизно 983 року в місті Любечі поблизу Чернігова. У хрещенні він отримав ім’я Антип. З юних літ відзначався глибокою релігійністю та схильністю до усамітнення, що визначило його майбутній шлях.

За переказами, він рано залишив світське життя та вирушив у пошуках духовної досконалості до Візантії — спочатку до Константинополя, а згодом на Афон, один із найвідоміших центрів православного чернецтва.

На Святій Горі Афон Антоній прийняв чернечий постриг і жив у різних монастирях, переймаючи досвід суворого подвижництва, молитви та усамітнення. Саме там сформувався його ідеал духовного життя — повна відмова від мирського заради служіння Богові.

Афон став для нього школою чернечої дисципліни, яку він згодом переніс на руський ґрунт.

Повернувшись на Русь, Антоній оселився у печері на пагорбах над Дніпром, поблизу Берестова. Це місце стало початком майбутньої Києво-Печерської лаври.

Його спосіб життя швидко привернув послідовників: навколо Антонія почали збиратися учні, які прагнули наслідувати його аскезу. Так сформувалася перша чернеча громада, що згодом переросла в організований монастир.

Коли братія зросла, Антоній благословив призначення ігумена для управління обителлю, а сам усамітнився в іншій печері, продовжуючи духовний подвиг.

Антоній прожив довге життя, залишаючись у молитві та усамітненні. Помер приблизно 1073 року, у глибокій старості. Його поховання стало частиною сакрального простору Києво-Печерських печер, які й сьогодні є місцем паломництва.

Церковне свято 10 липня — день пам’яті святих 45 мучеників, що в Никополі Вірменському, а ще святого мученика Франциска, Мутія і Рафаїла, і тих, що з ними, у Дамаску вбитих

вяті 45 мучеників Никопольських (Вірменських) — це група ранньохристиянських святих, які постраждали за віру в Ісуса Христа на початку IV століття, під час жорстоких гонінь імператора Ліцинія. Події відбувалися в місті Никополь у Вірменії (історична Мала Вірменія), яке на той час було частиною Римської імперії. За правління співімператора Ліцинія (близько 311–324 років), який продовжував гоніння на християн, у місті почалися переслідування вірних.

Багато християн, дізнавшись про арешти та катування, самі з’явилися до правителя, щоб відкрито засвідчити свою віру в Христа.

Очолили групу святих такі мужі, як Леонтій, Маврикій, Даніїл, Антоній, Олександр, Сісиній, Меней та Вірілад.

Правитель (прокуратор Лісій) був вражений їхньою мужністю і намагався змусити їх зректися Христа та принести жертви язичницьким богам. Однак святі залишилися непохитними у своїй вірі.

За це їх піддали жорстоким катуванням: побиттю камінням, ув’язненню та іншим мукам. У темниці вони не занепали духом — навпаки, молилися і співали псалми, зміцнюючи одне одного в терпінні.

За переданням, уночі в темниці святим з’явився Ангел Господній, який осяяв в’язницю світлом і сповістив, що їхній подвиг наближається до завершення, а імена записані на небесах.

Святі мученики Франциск, Мутій, Рафаїл та їхні співмученики Дамаска — це група з 11 християн, які прийняли мученицьку смерть у ніч із 9 на 10 липня 1860 року в місті Дамаск (Сирія). До їхнього сонму входять також 8 францисканських монахів і священників. У 2024 році вони були канонізовані Католицькою Церквою як святі мученики.

Події відбувалися під час хвилі міжконфесійного насильства в Османській Сирії 1860 року. У Дамаску спалахнули масові напади на християнське населення, руйнування кварталів і переслідування громад.

Багато християн шукали прихисток у францисканському монастирі та церкві святого Павла в районі Баб-Тума — одному з центрів християнського життя міста.Увечері 9 липня 1860 року натовп озброєних нападників увірвався до францисканського монастиря святого Павла, де перебували священники, монахи та миряни, які шукали захисту.

Нападники вимагали зректися християнської віри та прийняти іслам. Францис, Мутій і Рафаїл, як і інші присутні, відмовилися.

За переданням, Франциск відповів від імені всіх братів словами, що вони залишаються християнами і готові померти за Христа.

Після цього всіх присутніх було жорстоко вбито прямо в храмі та на території монастиря.

Церковне свято в Україні 10 липня за старим календарем

За старим календарем 10 липня в Україні вшановували пам’ять лікаря Самсона. Він був лікарем за освітою, але залишив світське життя і присвятив себе служінню Богу та людям. Самсон відкрив у Константинополі притулок і лікарню для бідних, де безкоштовно лікував хворих, поєднуючи медичну допомогу з молитвою та милосердям.

Після його смерті люди продовжували звертатися до нього як до небесного заступника хворих і лікарів. У церковній традиції його пам’ять вшановують як приклад християнської медицини, милосердя та самопожертви.

Прикмети 10 липня

• Ясний і теплий день 10 липня — до довгого теплого літа без різких похолодань.

• Дощ цього дня — до вологого серпня і можливих частих злив у другій половині літа.

• Ранковий туман — на стабільну, спокійну погоду найближчими днями.

Що не можна робити 10 липня

Біля води не дозволялося сваритися чи залишати бруд, бо вірили, що це може «змити» людині добру долю, здоров’я та удачу. Також у цей день уникали прання, прибирання та стрижки — щоб не «зрізати» і не розгубити життєву силу.

Що можна робити 10 липня

У народній традиції цей день називали Антонієм Громоносцем, адже саме на нього часто випадали грози й розкати літнього грому. Вважалося, що цей день має особливу силу очищення: люди обов’язково купалися у воді та вдягали свіжий, чистий одяг — нібито це забезпечувало здоров’я й захист від недуг на весь рік.