"Поставили на місце": ексведуча "1+1" розкрила, як у Британії замість телебачення стала продавчинею
Українська журналістка та колишня ведуча 1+1 Марина Леончук відверто розповіла про еміграцію до Великої Британії, пошук роботи за кордоном і те, чому замість телебачення їй довелося працювати продавчинею булочок та баристою.
Переїзд до іншої країни став для Леончук не лише зміною місця проживання, а й повним перезапуском професійного життя. В Україні вона понад 20 років працювала у журналістиці. Вела прямі ефіри та спілкувалася з політиками. Утім, британський ринок праці виявився зовсім іншою історією. Найперше їй довелося долати мовний бар’єр. А ще — відмовитися від думки, що великий досвід автоматично відкриє потрібні двері.
«Мене швидко поставили на місце. Вони мені сказали: „Марино, ми розуміємо, що відбувається жах в країні, війна, ваш досвід ми не можемо пережити і зрозуміти до кінця… Але для того, щоб вам тут адаптуватися, вам потрібно тут працювати, вчити мову, не сидіти в хаті і соціалізуватися максимально швидко“, — пригадала журналістка в розмові на каналі Марічки Падалко.
Спершу така реакція господарів британського будинку її обурила. Леончук зізнається, що не могла зрозуміти, як люди, які прихистили її із сином, можуть вимагати такої активності замість співчуття. Проте згодом вона подивилася на цю ситуацію зовсім інакше.
"Я подумала: як вони так можуть, які бездушні люди! Але зараз я розумію, що це були прекрасні люди, тому що я уже через три місяці я пішла працювати», — сказала вона.
Після переїзду Леончук справді довелося взятися за роботу, яка не мала нічого спільного з телестудією. Її першим місцем праці стала невелика точка продажу випічки. Пізніше до цього додалася робота за кавовою машиною — хоча раніше журналістка взагалі не мала досвіду баристи.
«Першою моєю роботою була… Я була продавчинею булочок. Потім паралельно була продавчинею булочок і баристою. Нічого до цього не вміла», — розповіла Леончук.
Окремим випробуванням стала англійська. За словами журналістки, на початку переїзду її словникового запасу вистачало лише на базове спілкування. Для роботи в британських медіа цього було явно недостатньо. Та навіть тоді вона ще вірила, що багаторічний досвід у журналістиці може стати головною перевагою.
«20 років досвіду. Я телеведуча, я веду прямі ефіри, я в парі працюю, я все можу! BBC News — моє, інші канали — мої, найвідоміші газети — та Боже! Оце була ілюзія, величезна ілюзія», — зізналася вона.
Зрештою Леончук усвідомила: професійна репутація, здобута в Україні, не гарантує аналогічної позиції у Великій Британії. До мовних труднощів додаються місцеві правила працевлаштування та ставлення роботодавців до іноземного досвіду. Надмірна кваліфікація для певної вакансії теж може стати перешкодою — компанія може припустити, що кандидат не затримається на простішій посаді.
Після початку повномасштабної війни Леончук разом із сином Гордієм спершу виїхала до батьків, а згодом на кілька місяців перебралася до Чернівців. Там вона повернулася до роботи у медіа, ставши шеф-редакторкою служби новин місцевого телеканалу, а також створювала відеоматеріали для українців, які вимушено залишили країну. Пізніше за пропозицією колеги вона вирушила до Великої Британії за програмою Homes for Ukraine.
Водночас життя за кордоном не стерло її зв’язку з Україною. Леончук не приховувала, що сумує за Батьківщиною, хоча визнавала: у Великій Британії їй спокійніше. У 2025 році вона приїжджала на Київщину та провела тиждень у рідній Морозівці.
Джерело: tsn.ua
