Людмила Чурсина
«Поки ти ниєш з приводу і скаржишся на життя – воно проходить» Я не так багато дивлюся сучасних фільмів. Зрозуміло, що час диктує своїх героїв, але приємно, коли звертаються до класики. «Ідіот», «Брати Карамазови», «У першому колі», «Тарас Бульба» - це завжди цікаво. Серіали високої якості – чому б і ні... «Інтерни» – один із найкращих у своєму жанрі: є смішні ходи, колоритний гумор, гарні актори. Мені цікаво було працювати з Іваном Охлобистіним. Це чудова людина, яка заряджає всіх навколо енергією.
Театр – рідний дім Все ж таки для актора цікавішим завжди є театр. Там є репетиції, пошуки, щось можна привносити, імпровізувати. Я дуже давно служу в Театрі Радянської Армії і вважаю його за свій рідний будинок. Коли посилаєш до зали енергію, то й у відповідь її отримуєш. Іноді спочатку відчувається роздратування: люди добираються до театру через пробки, спізнюються... Але потім кригу вдається розтопити, глядачів – розбудити. Втому відчуваю не від професії, а від життя. Літаки, потяги - буквально живу на валізах. У мене завжди вартує кілька дорожніх сумок. Приїжджаю, залишаю одну валізу, беру іншу – і їду далі. Люблю привозити близьким подарунки, але іноді буває, що зйомки з ранку до вечора, і навіть немає можливості кудись вибратися. Які тут подарунки - тут себе б привезти... Моя родина зараз – це племінник та його дружина, їхні доньки, які мені як онуки... Є подруги та партнери з театральної сцени, з якими мені нескінченно цікаво. Я озвучувала Елізабет Тейлор, італійських актрис, англійських... Мені щастило на такі роботи. Ми з Сашком Дем'яненком багато озвучували - вважалися асами. Тоді запис відбувався у величезному павільйоні з великим екраном. Текст на дві сторінки треба було спочатку прочитати, освоїти, увійти в стан і тоді вже потрапляти в артикуляцію. Зараз уже не те - маленьке задушливе приміщення, крихітний екран... При такому способі багато губиться. Актриса теж людина Щоби відновитися, іноді й дня вистачає. Походиш по хаті в халаті, розслабишся, почитаєш, друзів обдзвониш, бо місяцями не вдається зустрітися. Іноді хочеться піти на виставу чи просто побувати на людях. Але вже менше та менше, та й просто немає часу. Люблю самотність, споглядання природи – подобається Крим, околиці Форосу. А щастя – це коли ти бачиш, чуєш, ходиш своїми ногами. Коли є близькі, рідні та друзі – хоча б дві людини, з якими можеш бути самим собою. Які бачать у тобі не актрису, а просто людину. Секрет форти Часто запитують, як мені вдається так гарно виглядати. Просто потрібно підтримувати форму. Мені не особливо вистачає часу на себе, та й дуже дорогі всі ці спа, фітнес-клуби... У мене є свій «домашній набір». Найголовніше – це стан душі. Коли відчуваєш гармонію зі світом, із космосом. Потрібно пам'ятати, що поки ти ниєш з будь-якого приводу і скаржишся на життя, воно проходить! Життя - як школа, в якій вчишся терпінню, смиренності,
Почитати ще:
