Як навчити дитину говорити про свої емоції, а не плакати чи кричати

Дитина плаче, кричить або кидає речі, коли не може пояснити, що з нею відбувається. Це не означає, що вона навмисно погано поводиться. Розповідати про злість, образу чи страх — навичка, яку потрібно поступово сформувати.

Коротко

Важливо розділяти дві речі: емоцію та поведінку. Дитина має право злитися, сумувати чи боятися. Але це не означає, що можна бити інших, ображати або ламати речі.

Чому дитина плаче або кричить замість того, щоб говорити

Доросла людина може сказати: «Я розлютився, бо мене не почули». Для маленької дитини така фраза може бути надто складною.

Вона відчуває сильну емоцію, але ще не завжди розуміє, що саме відчуває і чому. Тому реакція виходить через плач, крик, втечу або агресію.

Особливо складно контролювати себе, коли дитина втомилася, голодна, перезбуджена або пережила багато подій за день. У такому стані навіть проста заборона може викликати бурхливу реакцію.

Тому фраза «Скажи нормально, що ти хочеш» не завжди спрацьовує. Спочатку дитині може знадобитися допомога дорослого.

Що зробити: замість вимоги пояснити все одразу запропонуйте кілька варіантів: «Ти злишся? Тобі образливо? Ти засмучений, бо я забрала іграшку?»

Допоможіть дитині називати емоції

Дитина не народжується з готовим словником почуттів. Його потрібно поступово розширювати у звичайних побутових ситуаціях.

Не обов'язково чекати істерики. Емоції можна обговорювати, коли дитина спокійна.

Наприклад, після мультфільму можна запитати: «Як ти думаєш, чому герой злякався?» Після прогулянки: «Що тебе сьогодні найбільше порадувало?» Якщо дитина програла в настільній грі, можна сказати: «Тобі прикро, бо хотілося перемогти».

Так дитина поступово пов'язує внутрішнє відчуття зі словом.

Почніть із кількох простих емоцій: радість, сум, злість, страх, образа, сором, розчарування. Коли дитина добре розрізнятиме їх, словник можна розширювати.

Спробуйте сьогодні: протягом дня кілька разів назвіть власні емоції та запитайте дитину про її стан.

Не заперечуйте почуття дитини

Фрази «Нічого страшного», «Через це не плачуть» або «Ти перебільшуєш» можуть здаватися дорослому способом заспокоїти дитину. Але вони не допомагають зрозуміти власну емоцію.

Якщо дитина засмучена через зламану іграшку, для неї це справді важливо. Навіть якщо дорослому причина здається дрібницею.

Краще сказати: «Ти дуже засмутився, бо хотів ще погратися». Після цього можна додати: «Я розумію. Давай подумаємо, що можемо зробити».

Прийняти почуття — не означає погодитися з будь-якою поведінкою. Можна одночасно співчувати дитині та встановлювати межу.

Наприклад: «Я бачу, що ти дуже злишся. Злитися можна, але бити мене не можна».

Що робити під час істерики

Коли дитина вже кричить або сильно плаче, довгі пояснення зазвичай не дають результату. У цей момент їй важко сприймати складні аргументи.

Насамперед потрібно зменшити напругу. Говоріть короткими фразами, спокійним голосом і не ставте багато запитань.

Можна сказати: «Я поруч». «Тобі зараз дуже важко». «Коли заспокоїшся, ми поговоримо».

Якщо дитина не хоче обіймів, не потрібно наполягати. Іноді достатньо просто залишитися поруч і стежити, щоб вона не нашкодила собі чи комусь іншому.

Коли емоції спали, поверніться до ситуації. Саме тоді можна спокійно запитати: «Що сталося?» або «Що ти хотів мені сказати?»

Головне правило: спочатку допомогти заспокоїтися, потім обговорювати поведінку.

Дайте дитині готові фрази

Порада «говори словами» буде кориснішою, якщо дитина знає, які саме слова використовувати.

Навчіть її кількох простих фраз:

• «Я злюся».
• «Мені образливо».
• «Я засмучений».
• «Мені страшно».
• «Я не хочу».
• «Мені потрібна допомога».
• «Будь ласка, залиш мене на хвилину».
• «Мені не подобається, коли ти так робиш».
• «Я хочу пояснити».

Спочатку дитина може повторювати ці фрази за вами. Це нормально. Згодом вони стають її власним способом пояснювати переживання.

Для молодших дітей можна використовувати картинки з емоціями. Запитайте: «Покажи, що ти зараз відчуваєш». Якщо дитині складно назвати емоцію, можливість просто вибрати картинку вже допомагає почати розмову.

Покажіть власний приклад

Дитина багато чого вчиться, спостерігаючи за дорослими. Якщо батьки говорять про свої почуття, дитина отримує готову модель поведінки.

Не потрібно приховувати кожну негативну емоцію. Навпаки, корисно показувати, як дорослий справляється з нею.

Наприклад: «Я зараз втомилася і трохи дратуюся. Мені потрібно кілька хвилин відпочити». Або: «Я засмучена через цю новину, тому хочу трохи побути в тиші».

Так дитина бачить: злитися або сумувати нормально, але емоція не повинна керувати всією поведінкою.

Якщо дорослий зірвався і накричав, це теж можна проговорити: «Я був дуже злий і накричав. Це було неправильно. Наступного разу спробую спочатку заспокоїтися».

Такий приклад вчить дитину не ідеальності, а відповідальності за власні дії.

Не змушуйте говорити саме в момент конфлікту

Іноді батьки намагаються одразу з'ясувати причину сліз: «Чого ти плачеш?», «Що сталося?», «Ну скажи!»

Але дитина може просто не бути готовою відповідати. Особливо якщо вона сильно засмучена.

Дайте їй час. Можна сказати: «Ти можеш розповісти мені, коли будеш готовий». Після цього не варто допитувати дитину кожні кілька хвилин.

Коли вона заспокоїться, розмова часто відбувається набагато легше.

Найпоширеніші помилки

Забороняти плакати. Сльози самі по собі не є проблемою. Дитині важливо зрозуміти, що плакати можна, але про причину переживань теж можна говорити.

Соромити за емоції. «Ти поводишся як маленький» або «Хлопчики не плачуть» не вчать контролювати себе. Вони лише можуть змусити приховувати почуття.

Кричати у відповідь. Дитина вчиться вирішувати конфлікти не тільки з ваших слів, а й зі спостережень за вами.

Поступатися після крику. Якщо після істерики дитина щоразу отримує бажане, вона може засвоїти просту закономірність: крик працює. Межі краще залишати незмінними, навіть якщо емоції сильні.

Очікувати миттєвого результату. Дитина не перестане кричати після кількох розмов. Новий спосіб поведінки формується через багато повторень.

Коли емоційні реакції потребують уваги

Плач, крик і спалахи злості час від часу трапляються навіть у дуже спокійних дітей. Але варто звернути увагу, якщо такі реакції стали постійними, дуже сильними або помітно заважають життю дитини.

Поговорити з педіатром або дитячим психологом варто, якщо дитина регулярно проявляє агресію, не може адаптуватися до звичайних ситуацій, сильно замикається в собі або її поведінка раптово і суттєво змінилася.

Особливо важливо не чекати, якщо дитина говорить про бажання нашкодити собі чи іншим. У такій ситуації потрібна професійна допомога.