«Котячі» обличчя замість людських: рідкісний розлад мозку здивував науковців

Коли хтось залишає кімнату, образ цієї людини ще певний час живе у нашій пам’яті. Проте для одного чоловіка з нещодавніх медичних звітів ця ментальна звичка набула неймовірно буквального характеру: після операції на головному мозку риси очей його власного кота почали виникати на обличчях людей навколо.

Про випадок розповідає New Atlas.

Чоловік почав бачити очі свого кота на обличчях друзів

Цей дивовижний візуальний збій працював і у зворотному напрямку, адже час від часу чоловік бачив риси знайомих йому людей на морді свого кота.

Такі епізоди у 28-річного чоловіка, якого в медичних дослідженнях позначили Карлом, детально описало наукове видання Cortex. Дослідники зазначають, що цей випадок дарує науці рідкісну можливість зазирнути в складні механізми того, як саме людський розум збирає докупи пазл людського обличчя та переплітає свіжі зорові враження зі спогадами.

«Цей випадок, коли Карл бачить риси своєї кішки в людських обличчях і навпаки, демонструє, що окремі деталі можуть витягуватися з пам’яті та впливати на наше поточне сприйняття», — наголошує головний спеціаліст Лабораторії соціального сприйняття в Дартмутському коледжі Бред Дюшейн.

Щоб наочно показати пережите пацієнтом, команда Дюшейна довгі місяці відновлювала побачене за допомогою штучного інтелекту, ретельно коригувала деталі за словами самого чоловіка, аж поки не відтворила саме те, що бачив Карл.

Такі відтворення значно допоможуть вченим розгадати алгоритми формування зорових образів.

Для більшості людей упізнавання знайомого обличчя є чимось буденним і автоматичним. Проте автор оригінальної статті зізнається, що сам стикається з важкою формою прозопагнозії — так званої «сліпоти на обличчя», через яку просте завдання щодня перетворюється на серйозний виклик.

У глибинах людського мозку приховані спеціалізовані мережі, які з блискавичною швидкістю створюють унікальні «фотороботи» друзів чи рідних. Коли ж у цій складній системі виникають збої, наслідки можуть бути вкрай непередбачуваними.

У випадку Карла ураження зорових механізмів почалося після хірургічного втручання. Медики видаляли артеріовенозну мальформацію — небезпечний клубок аномальних судин, що утворився у правій задній скроневій зоні мозку. Ця ділянка відповідає за мовні процеси, обробку зорових сигналів, орієнтацію у просторі та контекстну пам’ять.

Тому операційне втручання в мозок завжди приховує чимало ризиків, про які навіть подумати важко.

Як розповідають у пресслужбі Дартмутського коледжу, сіра смугаста кішка на прізвисько Луна зазвичай є першою живою істотою, яку Карл бачить щоранку. У певні дні її виразні мигдалеподібні очі, великі зіниці та характерні смужки раптом матеріалізуються на обличчях людей — як під час спілкування з людьми, так і на екранах моніторів.

Працює це й навпаки: на морді кішки Карл може бачити риси обличчя своїх колег.

Спеціалісти класифікують цей феномен як різновид палінопсії — стану, за якого побачені колись образи не зникають із поля зору і раптово повертаються. Крім того, у чоловіка помітили ознаки прозопометаморфопсії — надзвичайно рідкісної патології, що спотворює візуальне сприйняття облич.

Цей стан, який іноді називають «синдромом демонічного обличчя», може змінювати пропорції, розташування, забарвлення та фактуру рис. У ситуації з Карлом чужорідні елементи настільки бездоганно вплітаються у видиме обличчя, що разом із мімікою рухаються при найменшій зміні кута зору чи відстані. Напади в чоловіка можуть тривати годину або й цілий день.

Чи траплялося таке з людьми раніше

Найважливіше те, що чоловік добре усвідомлює джерело цих чужорідних деталей. Це чітко вказує на те, що окремі складові зовнішності витягуються безпосередньо з довготривалої пам’яті, де надійно збереглися образи тварини чи товаришів.

Такі випадки вже фіксувалися раніше з іншими людьми. 1986 року медики описували 58-річну жінку, яка після того, як подивилася на пуделя, почала бачити в автобусі всіх людей з обличчями саме цієї собаки. Важливо, що цей ефект проявився за чотири місяці після інсульту, що зачепив праву задню скроневу область.

Інші задокументовані приклади свідчать про те, наскільки химерно може деформуватися робота мозку після травм.

Так, у звіті за 2014 рік згадується пацієнтка, у якої після інсульту обличчя інших людей перетворилися на суцільний набір дивних гримас: вони здавалися їй то неприродно старими, то роздутими чи брудними, а впізнавати близьких стало надзвичайно важко.

Схожий випадок описувало видання Lancet два роки тому. Тоді 58-річний чоловік бачив у людей глибокі борозни та витягнуті риси, хоча насправді люди мали звичайний вигляд. В анамнезі пацієнта була примітка про важку черепно-мозкову травму та можливе отруєння чадним газом, хоча чіткої причини аномалій зору та роботи мозку встановити не вдалося.

Наразі поодинокі медичні випадки не дають повної відповіді на запитання, як саме мозок робить такі ментальні підміни. Але кожен задокументований випадок допомагає людям, які стикаються з цими викликами, а також науковцям, які намагаються розкрити особливості роботи мозку після операційних втручань.

Зір: останні новини

Нагадаємо, що наукові дослідження підтверджують певні відмінності в кольоросприйнятті між статями, але не доводять міф про те, що кожна жінка бачить більше відтінків, ніж чоловік. Зокрема, спадкові порушення розпізнавання червоного та зеленого кольорів значно частіше зустрічаються в чоловіків, оскільки відповідальні гени розташовані в Х-хромосомі.

Водночас унікальне явище тетрахроматії, коли в сітківці потенційно можуть бути чотири типи колбочок замість трьох, теоретично можливе в окремих жінок через наявність двох Х-хромосом. Проте наявність додаткових клітин ще не гарантує надзір, оскільки мозок має навчитися обробляти цей сигнал, а саме явище трапляється вкрай рідко.

Загалом здатність розрізняти кольори залежить не лише від генетики та біології зорової системи, а й від віку, освітлення, тренування та словникового запасу.

Пов’язані теми Наука