Від жерделі до дзарзари: як називають абрикоси в різних регіонах України
Абрикос — один із найпопулярніших літніх фруктів в Україні, проте далеко не скрізь його називають саме так. Українська мова надзвичайно багата на діалектизми та синоніми. Завдяки географічним особливостям та історичним контактам із сусідніми народами, у різних куточках нашої країни для цього солодкого плоду виникли свої колоритні назви.
Словники українських діалектів та етнографічні дослідження фіксують кілька самобутніх назв абрикоса.
Жерделя (або жердель)
Це, мабуть, найвідоміша альтернативна назва, поширена переважно на півдні та сході України, а також у центральних областях.
Слово прийшло до нас із перської мови через турецьке посередництво (zerdali буквально означає «золотий плід»). Найчастіше жерделями називають не великі сортові абрикоси, а плоди дикорослих або нещеплених дерев. Вони зазвичай дрібніші, мають легку гірчинку біля кісточки, але водночас є надзвичайно ароматними й солодкими, тому ідеально підходять для варення та компотів.
Мореля (або моріля)
Цю назву можна почути від жителів західних регіонів України, зокрема на Галичині та Буковині.
Слово має європейське коріння і потрапило в наші діалекти через польську (morela) або німецьку мову. На відміну від жерделі, на заході України морелями часто величають саме великі, сортові, соковиті та м’ясисті абрикоси, які вирощують у садах.
Дзарзара
Це дуже рідкісна, екзотична назва абрикоса, яку зрідка можна зустріти в окремих південних регіонах України, де історично проживали великі громади вірмен та греків. Слово має кавказьке та близькосхідне походження і потрапило до деяких місцевих говірок через тривалі культурні та торговельні контакти.
Брусквина (або априкоз)
У деяких давніх подільських та карпатських говірках абрикос зрідка називали брусквиною. Проте тут виникла цікава мовна плутанина, у багатьох словниках (зокрема, у відомому словнику Бориса Грінченка) «брусквина» — це персик. Оскільки ці фрукти є близькими родичами, в народі їхні назви подекуди перепліталися.
Таємниця походження та як правильно говорити — абрикос чи абрикоса
Саме слово абрикос пройшло довгий шлях, перш ніж потрапити до нашої мови. Воно походить від латинського praecoquum, що означає «скоростиглий». Згодом через грецьку та арабську мови воно трансформувалося і за посередництвом німецької та голландської прижилося в Україні.
Як правильно абрикос чи абрикоса? З погляду сучасної української літературної мови, правильними є обидва варіанти, але вони мають різний рід. Абрикос — іменник чоловічого роду (відмінюється як садок, дуб). Цей варіант є більш уживаним і зафіксований у більшості сучасних словників як основний. Абрикоса — іменник жіночого роду (відмінюється як вишня, малина). Ця форма також є абсолютно нормативною, зафіксованою в академічних словниках української мови.
Цікаво, що варіант чоловічого роду (абрикос) частіше використовують для позначення самого дерева або як збірне поняття, тоді як варіант жіночого роду (абрикоса) у живому мовленні частіше застосовують до окремого конкретного плоду (наприклад: «з’їж цю солодку абрикосу»).
Тому ви можете сміливо вживати як абрикос, так і абрикоса — обидва слова є правильними та літературними.
Якщо у Києві чи Полтаві ви купуєте абрикоси, то на Одещині чи Миколаївщині вам запропонують відерце солодких жердель або навіть загадкову дзарзару, а на ринку у Львові чи Івано-Франківську ви знайдете соковиті морелі. Усі ці слова є справжнім скарбом української мовної палітри, який робить нашу мову ще багатшою та колоритнішою.
